ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ до вшанування пам’яті жертв Голодомору – геноциду Українського народу

25 листопада 2022

(підготовлено Інститутом національної пам’яті України)

 Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2022-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 26 листопада.

Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів мільйони людських життів. У 2006-му Законом України Голодомор 1932–1933 років визнаний геноцидомУкраїнського народу. Цього року ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовахповномасштабної війни росії проти України, яка супроводжується геноцидними практиками.Жива пам’ять надзвичайно важлива: ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані. В умовах повномасштабної війни один із ключових способів вшанувати пам’ять убитихголодом – долучитися до акції «Запали свічку» та закликати українців і людей по всьому світузасвітити вогник у кожній домівці як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України йготовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися. Не забудьте 26 листопада, о 16:00, долучитися разом із громадою доЗагальнонаціональної хвилини мовчання.  

Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців зновузастосовують методи геноциду. Дев’ять місяців повномасштабної війни засвідчили: здійснюючи вторгнення, росія має на меті знищити українську націю як таку. Знищитиукраїнську ідентичність, культуру, мову. Для цього окупанти вбивають і депортуютьукраїнців, руйнують міста, спалюють українські книжки. Та це не перший злочин такого масштабу, який москва здійснює проти України. У 1932–1933 роках комуністичний тоталітарний режим, попередник путінського рашизму, вчинив вУкраїні злочин геноциду – Голодомор. Зумисно створений голод убив мільйони українців, адолі тих, хто вижив, скалічив. Пережиті жахіття залишили глибоку травму в кількохпоколіннях українців. Унаслідок Голодомору активний, а тим більше масовий спротиврадянському режиму було припинено. У нинішній війні росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933років – геноцид Українського народу. Вона використовує схожі інструменти підкорення та  інформаційні технології. Метою росії було і є знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і ниніросія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свійтерористичний арсенал. Сталін у XX столітті та путін у XXI зробили вибір на користьгеноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Геноциди і Сталіна, і путіна спрямовані на те, щоб подолати опір українців, провчитинепокірних, виховати лояльність та перетворити тих, хто залишиться, на «радянських/російських» людей. Ці злочини проти українців здійснюються за однаковоюдвоетапною схемою. На першому етапі режим намагається знищити національну ідентичністьпригноблюваної групи, а на другому – нав’язати свою ідентичність. Власне, це і було ціллюСталіна та залишається ціллю путіна. Цілковите фізичне винищення не є фінальною метоюагресора, він прагне до насадження покори з подальшою асиміляцією та русифікацією. Геноциди – це інструмент досягнення мети. Сталін для організації геноциду вдався до тотальної конфіскації харчів, блокади, посилення терору. Путін застосовував повномасштабне військове вторгнення. За ним як складовігеноцидної політики почалися терор (масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхиевакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство), блокада (російські воєнні облоги: умисне та систематичне створення умов, що загрожуютьжиттю), депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей). Між інформаційними й пропагандистськими кампаніями періоду Голодомору танинішньої російської агресії – найбільше спільного. І тоді, і тепер Росія розвернула масштабнідезінформаційні та пропагандистські кампанії для підготовки російської аудиторії до скоєннячи схвалення звірств, а також приховування злочинів. І тоді, й нині Росія розраховує наатмосферу байдужості на заході, силу страху перед своєю міццю та намагається створитипаралельну штучну інформаційну реальність, далеку від дійсності. Сьогодні українці мають власну державу. І завдяки цьому успішно протистоятьпутінському геноциду.

Перемога України й покарання винних важливі не тільки для нашої країни, вони важливідля всього світу. У роки Голодомору західні уряди, прагнучи не погіршувати відносини зСРСР, воліли мовчати. Після Другої світової війни на міжнародному рівні було засудженонацизм, проте злочини радянського режиму, зокрема й Голодомор-геноцид українців, залишилися без належної та єдиної міжнародної оцінки навіть після розпаду Союзу. А щечерез три десятиліття режим у Росії знову вдався і до геноцидних практик щодо українців, і довикористання голоду як інструменту, щоб тиснути на міжнародну спільноту. Наше сьогоденнявчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, нашапам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, неповинно бути подвійних підходів. Відтак цьогорічна кампанія на вшанування пам’яті жертв Голодоморупроходитиме під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!». Пам’ятаємо злочин сталінського геноциду та його жертв. Єднаємося, тому що єдність є запорукою нашої перемоги. Роз’єднаність і непорозуміннястали причиною втрати українцями власної держави у 1920-х, її окупації більшовиками івчинення злочину геноциду. Але зараз Україна і світ – інші. Ми маємо власну державу та Збройні сили, підтримкусвіту, військову, фінансову, дипломатичну допомогу. І найголовніше – згуртованість народу. Тому ми вистоїмо й переможемо.

Історична довідка

1933 рік для України став часом національної катастрофи, яка поставила націю на межузникнення. Цей голод не був наслідком стихійного лиха, засухи або неврожаю, а ставрезультатом цілеспрямованої політики комуністичного тоталітарного режиму. Насильницьким вилученням продовольства, блокадою сіл і цілих районів, забороною виїздуза межі України, згортанням сільської торгівлі та репресіями комуністи створили дляукраїнців умови, несумісні з життям, і тим самим здійснили масове вбивство голодом.

Причини Голодомору.

Внаслідок окупації комуністичним режимом УкраїнськоїНародної Республіки значна частина України на початку 1920-х років опинилась у складі СРСР. Для утримання влади комуністичний режим був змушений погодитись на створення квазідержавного утворення – Української Соціалістичної Радянської Республіки. У 1920-хроках комуністичний режим для зміцнення своїх позицій у національних регіонах і, зокрема, в Україні розпочинає політику «коренізації», тобто «вкорінення» партії у ці регіони, що передбачало й заохочення розвитку місцевих культур. Але в Україні політика коренізації відразу вийшла за партійні рамки. В Україні 1920-х відбувався культурний ренесанс європейського зразка й формувалися відмінні від російських культурні традиції, які орієнтувалися на Європу під гаслом «Геть від Москви» (письменник Микола Хвильовий), створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму (економіст Михайло Волобуєв). Наприкінці 1920-х років усю повноту влади в СРСР захопив Йосип Сталін, який почав встановлювати тоталітарний контроль над суспільством. Це викликало посилення антивладних настроїв і відкритих протестів у різних регіонах і республіках СРСР. І в Україні, що мала історичний досвід власної державності, цей спротив був найактивніший. У 1930 році Україною прокочується масштабна хвиля масових протестів і збройних виступів проти насильної колективізації селянських господарств. Того року в УСРР було зафіксовано понад 4 тисячі масових протестних виступів, у яких брало участь до 1,2 мільйона селян. Цей спротив і суспільні настрої сформували в комуністичного керівництва фобії щодо хисткості становища в Україні й загрози національного виступу. Тож комуністична влада сприймала українських інтелектуалів, економічно незалежне та національно свідомеселянство як реальну загрозу існуванню СРСР. Нова хвиля масових протестів в Україні почала підійматись у 1932 році. Ці протестибули спричинені голодом, який охопив УСРР весною того року внаслідок надмірного вилучення зернових у селянських господарствах. Адже на виконання хлібозаготівель 1931року в селян забрали майже весь вирощений урожай. У критичній ситуації, що склалася в Україні навесні 1932 року, цивілізована альтернатива виходу з кризи полягала у кардинальному перегляді надмірних планів хлібозаготівель, оголошенні районів голодування зонами гуманітарного лиха та наданні їм термінової широкомасштабної допомоги. Замість цього тоталітарний режим не тільки не відмовився від реалізації надмірних планів хлібозаготівель, але й застосував до українців безпрецедентні репресії, спрямовані на позбавлення їх харчових продуктів. Головною причиною критичної ситуації, що склалася в Україні на той час, була неефективна колгоспна система. Селяни, котрі працювали за умовні трудодні, не мали жодного зацікавлення виконувати роботу якісно. А керівництво колгоспів, що рекрутувалось переважно з партійних активістів, часто виявлялось некомпетентним та неефективним. Але в усьому цьому комуністичне керівництво бачило злий умисел і саботаж українців. Отож їх вирішено було покарати та «перевиховати».

Як був вчинений злочин геноциду голодом?

Приховування правди про Голодомор.

Комуністична влада злочинно замовчувалафакт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було. Навіть у власномуділовому листуванні державні й партійні функціонери, описуючи опухання десятків і сотеньтисяч сімей, не згадують голод, а лише «продовольчі труднощі». У книгах реєстраціїсмертності на позначення смерті з голоду з’являються нові терміни, як, наприклад, «безбілковий набряк». Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Сталінськийтоталітарний режим заперечував голод в Україні та відмовлявся від допомоги, пропонованоїчисленними неурядовими організаціями й закордонними українськими спільнотами. Їїотримання сприяло б якщо не запобіганню трагедії, то серйозному зменшенню її масштабів.До того ж  у державних резервах  недоторканого і мобілізаційного фондів накопичиливеликі обсяги зерна та інших продуктів, але не використали їх для допомоги голодній Україні,а вивозили в інші регіони СРСР і за кордон. У 1932 році Радянський Союз експортував 1,6мільйона тонн зерна, а в 1933-му – 1,8 мільйона. Тож комуністична влада мала достатньо можливостей для запобігання голоду в Україні, проте не використала їх. Замість цього здійснила продуману систему репресивних заходів ізпозбавлення селян їжі та припинення доступу до харчів. Голодомор приховували не лише від зовнішнього світу, а й від нащадків жертв. У 1933-му сільрадам наказано під час реєстрації смерті не вказувати причину. А в наступному роцівийшла нова вказівка: книги РАЦС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати вспеціальні частини (там більшість із них знищили). У Радянському Союзі заборона наінформацію про голод діяла до 1987 року.

Антиукраїнське спрямування Голодомору.

Вибіркову антиукраїнську спрямованість Голодомору підтверджують жорстокі репресивні заходи, що призвели до штучного голоду, застосовані режимом в Україні й на Кубані, яка входила до складу РРФСР, але за мовою, традиціями й культурою була українською. Хлібозаготівлі в Україні та на Північному Кавказі сталінський тоталітарний режимпов’язував безпосередньо з питаннями українізації, про що свідчить постанова ЦК ВКП(б) іРНК СРСР від 14 грудня 1932 року «Про хлібозаготівлю на Україні, Північному Кавказі та вЗахідній області». У цьому документі, попри назву, значна увага приділяється питанням«правильного проведення українізації». Це означало, зокрема, ліквідацію українських шкіл наКубані та масове переслідування української інтелігенції. Ухвала підтверджує, що штучноорганізований голод в Україні та на Північному Кавказі використовували не лише як знаряддязнищення селян, а і як інструмент руйнування української національної ідентичності таліквідації носіїв цієї ідентичності за їхню приналежність до української національної групи. Підтвердженням антиукраїнської спрямованості політики комуністичного режимустала й розгорнута у 1933-му кампанія з «очищення» від «петлюрівців» та «українськихнаціоналістів». Розмах репресій в Україні в той час порівнянний із Великим терором 1937–1938 років. Фактичний керівник УСРР Павло Постишев у січні 1934 року звітував, що «минулий рік в Україні став роком розгрому націоналістичної контрреволюції». Інколи опоненти визнання Голодомору геноцидом стверджують, що він не маввиключно українського національного виміру – з голоду гинули не лише українці, а йпредставники національних меншин, які жили в Україні. Проте це твердження не є підставоюдля заперечення антиукраїнської спрямованості Голодомору. Представники національнихменшин України стали мимовільними жертвами українського голоду не тому, що булиполяками, євреями, німцями або болгарами, а тому, що жили серед української нації, протиякої й було спрямовано злочин.

Демографічні втрати.

Жертви Голодомору обчислюються мільйонами. Страшніобставини злочину роблять неможливим встановлення і точної кількості викликаних голодомсмертей невинних людей, і вичерпного поіменного списку. Проблема підрахунків кількості жертв Голодомору має тривалу історію, і спричиненанедостатньою базою даних, на основі яких здійснювалися та здійснюються такі підрахунки (через загальну слабкість статистичної роботи в СРСР, недооблік і численні маніпуляціїстатистичними даними у той період). Унаслідок застосування різних методологій, врахуваннячи неврахування певних чинників і даних, дослідники, які займалися такими підрахунками, приходили до різних висновків. Оцінки втрат коливаються від 3 до 7 мільйонів жертв. Називаються й більші цифри. У другій половині 2000-х в Інституті демографії та соціальних відносин імені МихайлаПтухи Національної академії наук України спільно з університетами США створилиспеціальну групу вчених для підрахунку демографічних втрат від Голодомору (О.Гладун, Н.Левчук, О.Рудницький. О.Воловина та інші). Група дійшла висновку, що надсмертність, спричинена Голодомором в Україні, становили понад 3,9 мільйона осіб. Втрати ненародженихоцінюють у 0,6 мільйона. Тож сукупні демографічні втрати внаслідок Голодомору 1932–1933років в Україні фахівці оцінюють у 4,5 мільйона людських життів. Утім, попри різні оцінки вчених, безперечним залишається одне – Голодоморомвинищено мільйони людських життів. Долі мільйонів були скалічені. Пережиті жахіттязалишили глибоку травму в кількох поколіннях українців. Активний і тим більше масовийспротив режиму на більшості територій України був припинений. Але система не досягла головного – не зламала Україну. Серед мільйонівсплюндрованих доль були й мільйони тих, хто не втратив людської гідності та віри. Завдякинезламності Українського народу Україна у 1991 році відновила незалежність. А нинішнійвсенародний опір російській агресії показує, що українці остаточно позбулися страхів, щонасаджувалися тоталітарним режимом із Кремля не одне десятиліття.

Талімончук Олександр, заступник директора з виховної роботи