«Снайпер. Білий ворон» – повнометражна картина режисера Мар'яна Бушана

Економічне відділення

21 вересня 2022

21 вересня 2022 року в рамках щорічного марафону «Студентське життя – це…», який відбувається на економічному відділенні, був організований похід у кіно на документальний фільм «Снайпер. Білий ворон» за участю студентів 11-Ф групи.

Виявляється, український фільм про війну може сприйматись по-іншому, якщо твоя країна перебуває у стадії війни.

Форма «Снайпера» – це те, що може одразу й постфактум викликати довіру до фільму, таку важливу на початку для подальшого його сприйняття, і післясмак, не менше важливий по закінченню задля закріплення враження. Автори створили кіно не про супергероїв із надлюдськими здібностями, а про зрозумілих людей, що в певні моменти виказують свою внутрішню силу, в інші – знов виявляються слабкими, смертними, таким чином даючи глядачеві таку потрібну йому можливість ототожнення.

Герой Миколи – органічний у своїй заданій фільмом простоті Павло Алдошин («Місто самогубців», 2017) – попри його три вищі освіти, веде підкреслено спрощений, навіть дещо інфантильний спосіб життя, живучи, немов Фродо, в хитромудрому екобудинку, збудованому в пагорбі за допомогою трави, дерева й уламків цивілізації. Його вагітна дружина така ж, як і він: відлюдькувата, малює птахів, перед цим, аби стати частиною навколишнього пейзажу, камуфлюючи обличчя й одяг. Коли 2014 року дружину вбивають проросійські бойовики, Микола кардинально змінює роль пацифіста й учителя теоретичної фізики на практичного користувача законами простору й часу, аби в українському війську розраховувати політ кулі задля мінусування російських агресорів. І в першій, вступній, і в подальшій частинах фільму деталі створюють світ – Миколи-еколога й Миколи-воїна. І адекватність цих світів абсолютно на совісті добрих консультантів, а також на совісті режисера та продюсерів, які послухались порад.

Власне, герой у військо потрапляє тільки через бажання помсти і прагнення справедливості. Ми бачимо, як герой проходить навчання, стає снайпером. Далі смерті друга й наставника, далі – завершальна помста... З відкритим фіналом, адже війна триває.

Фільм уміло обходить усі політичні, соціальні та кримінальні причини сьогодення, зазначаючи лише україномовність героя та всіх решта позитивних персонажів. Тобто без пропаганди. Лише кричуща трагедія, драматичний розвиток і стриманий екшен. І при цьому мінімум пафосу.

Простота сюжету допомогла режисеру Мар’яну Бушану дати глядачеві меседж. Бушан безкомпромісно стверджує, що бувають граничні випадки, коли світ треба сприймати чорно-білим, однозначно обираючи, з ким ти, інакше тебе просто не буде. Бо Ґолда Меїр колись мудро підмітила, і після Бучі й Маріуполя це звучить дуже знайомо: «Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими, а це залишає не надто багато простору для компромісу».

Тетяна Кристопчук, куратор 11-Ф групи

Кухаревич Максим, староста 11-Ф