Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох… (До 87-річчя творчості Б.І. Олійника)

Відділення програмування Економічне відділення

19 квітня 2022

19 квітня викладачі Кристопчук Т. Є. та Сорока М. В. провели відкритий  виховний захід «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох…» до 87-річчя творчості Бориса Олійника. Захід відбувся за участю студентів 31-О, 11-М та 41-ІП груп.

Борис Олійник – унікальна постать не лише в українській літературі, а взагалі в українській культурі, політиці, філософії… Автор понад 40 книжок віршів, поем, есе, гострих і публіцистичних статей. Він створив свій неповторний поетичний світ чистих, високих почуттів та глибокої філософії, з чітко означеним ритмічним контуром, самобутньою ритмомелодикою і оригінальним словниковим ландшафтом. Твори Бориса Ілліча перекладались російською, чеською, словацькою, болгарською, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Б. Олійник належить до числа тих небагатьох сучасних поетів, яких упізнають з перших рядків.

Борис Ілліч Олійник народився 1935 року в с. Зачепилівка, Полтавська область. Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 році.

У 1958 році працював завідуючим відділу республіканської газети «Молодь України».

З 1962 по 1973 рік працював в журналі «Ранок». Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро» та старшим редактором видавництва «Дніпро».

З 1971 по 1974 рік – заступник голови правління Спілки письменників України.

З 1974 по 1991 рік – завідувач відділу, член редколегії журналу «Вітчизна».

З 1976 по 1991 рік – Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС.

У 1999 році Голова Комітету з Державних премій України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.

Побував майже в усіх «гарячих точках» міжетнічних конфліктів колишнього Союзу – побував в зоні Югославської трагедії, був проти ембарго Сербії, бував у «гарячих точках» Боснії-Герцоговини, під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натівців.

Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання «Почесний громадянин Канева».

Один із фундаторів Українського фонду культури, з 1987 року очолює його на громадських засадах. Віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році присвоєно звання «Почесний громадянин міста Києва».

Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік – заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР). У 1980 – 1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради України 1–4 скликань (1992–2006).

З 1995 по 2006 рік – Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи.

З 1996 по 2006 рік – віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.

У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України.

З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.

5 липня 2010 року Указом Президента України Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Помер Борис Олійник 30 квітня 2017 року на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби.

Твори Бориса Ілліча Олійника, за словами О. Гончара, «позначають творчі звершення того бурхливого, щедро обдарованого покоління, яке разом із старшими письменниками забезпечило українській літературі довготривале і нині цілком почесне місце».

У книгах письменника розкривається індивідуальний, глибоко одухотворений світ нашого сучасника, який у складних протиріччях буденності настійно відшукує джерела людськості і суспільного поступу. Поета не приваблює надмірна монументальність і помпезність, він залишається у колі звичайних людських подій і фактів, таких безумовних моральних цінностей, як Батьківщина, Мати, Земля, Хліб…, він глибоко переживає плинність і минущість людського віку, осмислює іноді болючі в своїй основі зв’язки між поколіннями.

У поетичному світі Б. Олійника – свята любов до Матері і Слова, до Роду і Народу… Поезія Бориса Ілліча вчить нас гідності, чесності, пам’яті до історії, любові до природи, шанобливого ставлення до батьків, поваги до жінки. Ці теми дуже близькі поетові, бо вони – саме життя.

Творчість Бориса Олійника є надзвичайно правдивою. Він ніколи нічого не замовчував. Він міг сказати все в обличчя. Мені подобається те, що він жив, як писав: відстоював культурні пам’ятки нашого народу, відстоював його права. І мені здається, що таким і має бути справжній поет!

 Кристопчук Т. Є., Сорока М. В.