Дніпрова Чайка - "Вільна птиця". 160 років від дня народження Людмили Василевської-Березіної
Бібліотечно-інформаційний центр
01 листопада 2021
Творчість української письменниці Чайки Дніпрової не вивчається детально в школі, проте вона точно вартує нашої уваги.
Народилася Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) 1 листопада 1861 р. у с. Зелений Яр Доманівського району на Миколаївщині в родині священика. Дитинство та молодість її проминули на півдні України. Дослідники стверджують, що образ чайки, з яким у псевдонімі асоціювала себе авторка, з’явився ще в Людмилиному дитинстві, що промайнуло неподалік Дніпра, а ще – з чумацької народної пісні «Ой горе тій чайці…», яку так любив співати батько письменниці. Закінчивши Одеську гімназію 1879 р., вона розпочала педагогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, потім працювала у сільських школах Херсонської губернії.
Писати Дніпрова Чайка почала ще в гімназії. 1885 р. приїжджає до Херсона, де її чоловік займав посаду губернського статистика. Вона і тут пише вірші, оповідання, лібретто дитячих опер.
Працювала у київській «Просвіті». За пропаганду антиурядової літератури та допомогу політичним в'язням 1905 р. була заарештована.
Тематичний діапазон поезії Дніпрової Чайки передає загальнодемократичні настрої боротьби проти колоніальної політики царизму в Україні; в ній звучать любов і повага до трудівника, вболівання за долю селянства. Традиційною для свого часу була й поетична манера Дніпрової Чайки: ліберально-народницькі гасла («повна свобода», «розвиток в ріднім краю», «знесення кайданів народу») у її віршах поєднуються з фольклорним і етнографічним елементом. Разом із Херсонською громадою та завдяки фольклорним та статистичним експедиціями з чоловіком Феофаном Василевським описала Південь України, як український. Тим самим вона спростувала міф про його імперську культурну розбудову, показавши, що «культура і цивілізація тут були й до Російської імперії». По селах, де працювало подружжя Василевських, вони збирали фольклорні матеріали, записували народні пісні, які потім з голосу Дніпрової Чайки поклали на музику Микола Лисенко та Андрій Канощенко. Створені на цій основі власні поеми — казки для дітей були використані Лисенком як лібрето для дитячих опер («Коза — дереза», «Пан Коцький», «Зима й весна, або Снігова краля»).
Вона була бунтаркою і культуртрегеркою свого часу — відреклась від долі попівни, іронічно писала про такий життєвий сценарій.
«Дарма серце жде любові
Дарма літа світу йдуть
Без кохання, без умови
Тебе заміж отдадуть».
«Це перший взірець літературної емансипації, психоаналізу і сепарації. Жінка сама вирішує свою долю …», — писав про неї Анатолій Дністровий.
Національно свідомі погляди Людмила Василевська-Березіна записала у своєму записнику: «Знаю тепер, що я – українка. І ніякі лихоліття, слова чи події Великої Росії не хвилюють мого серця так, як історія України, ніякий спів не знаходить такого відгомону в душі, як український, ні за кого не болить так серце, як за її помилки, її виразки – відлунюють стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю Україну».
Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 р. Похована у Києві на Байковому кладовищі.
Прочитати її твори можна у бібліотечно-інформаційному центрі або в електронному варіанті переглянути на сайті:
https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=366
Джерела:
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2561674-dniprova-cajka-vilna-ptica.html
Людмила Бурячинська
