Михайло Старицький: багатогранність таланту. 14 грудня - 180 років від дня народження
Бібліотечно-інформаційний центр
14 грудня 2020
Старицький Михайло Петрович (14(02).12.1840—27(14).04.1904) — письменник, поет, перекладач, театральний і культурно-громадський діяч. Один з корифеїв українського побутового театру.
Народився в с. Кліщинці, нині село Чорнобаївського районуну Черкаської області. Походив із дрібномаєткової поміщицької родини. Рано осиротівши, виховувався в родині Віталія Лисенка — батька композитора Миколи Лисенка. Навчався в Полтавській гімназії, а згодом — у Харківському та Київському університетах.
У 1860-х рр. розпочав літературну, громадську і театральну діяльність. Брав участь у роботі Південно-західного відділу Російського географічного товариства, Київського літературно-артистичного товариства, видавав альманах "Рада". Свою прозову творчість розпочав як перекладач, створив низку власних поезій, які є золотим фондом літературної класики. Одним із кращих ліричних віршів є "Виклик" ("Ніч яка, Господи, місячна, зоряна").
В історію української літератури ввійшов передовсім як автор великих історичних повістей та романів. Його перу належать 7 романів, 6 повістей і кілька десятків оповідань та нарисів, написаних російською мовою. До найвизначніших належать трилогія "Перед бурей: Исторический роман из времен Хмельниччины" (1894), "Буря" (1896), "У пристани" (1897), в яких оспівана героїчна боротьба українського народу за своє визволення. Близькою до трилогії була повість "Оборона Буши" (1891). Твори "Молодость Мазепы" (1893), "Руина" (1899), "Последние орлы" ("Гайдамаки"; 1901) відтворювали історичні події 2-ї пол. 17—18 ст. Соціальні проблеми знайшли своє відображення в романі "Разбойник Кармалюк" (1903). Багато повістей, оповідань та нарисів присвятив становищу українського села, у багатьох оповіданнях порушує питання становища інтелігенції в тогочасному суспільстві.
Значне місце у творчості Старицького займала драматургія. За сюжетами творів Миколи Гоголя він створив п’єси "Різдвяна ніч", "Сорочинський ярмарок" (1883), "Тарас Бульба" (1881), "Утоплена" (1885), інсценізував твори І. Нечуя-Левицького (у сценарії — "За двома зайцями"), 1875; "Перемудрив" П. Мирного, 1884). Написав власні соціально-побутові драми "Не судилося" (1881), "У темряві" (1892), "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" (1882), "Талан" (1893), історичну драму "Маруся Богуславка" (1897), водевілі та ін. Творчості Старицького притаманне поєднання реалізму з романтичним піднесенням.
Зробив великий вклад у розвиток українського професійного театру. Сценічну діяльність розпочав у любительських драматичних гуртках. 1872 року разом із Миколою Лисенком створив у Києві "Товариство українських сценічних акторів". Упродовж 1883-1885 очолював першу українську трупу М. Л. Кропивницького, а 1885-1891 — нову трупу. У 1892-1896 рр. — директор і режисер трупи М. К. Садовського, в 1898 р. — режисер трупи І. Найди.
Помер у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі.
У с. Кліщинці встановлено пам’ятник Михайлу Старицькому.
Бібліотечно-інформаційний центр пропонує до прочитання відомі твори українського класика, представлені на книжковій виставці на абонементі.
Людмила Бурячинська
У повідомленні використані матеріали з сайту:
