28 листопада 2020
Непроста доля українського письменства прослідковується у житті та творчості відомої української письменниці Зінаїди Тулуб.
Вона народилася 28 листопада 1890 року в родині інтелігентів. Батько – юрист і відомий російський поет Павло Тулуб. Дід – учитель у гімназії, член Кирило-Мефодіївського товариства. Мати, Єлизавета Василівна, навчала хворобливу дівчинку здебільшого вдома. У пріоритеті була французька мова, яку мати досконало знала й часто друкувала свої переклади в пресі.
У їхньому домі часто гостювали письменники. Це й визначило перші літературні симпатії Зінаїди.
До національної самоідентичності Зінаїда Тулуб йшла поступово. 1913 року майбутня письменниця закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів у Києві. Успішно захистила дисертацію, присвячену літературним поглядам Миколи Гоголя, та залишилася при Київському університеті – готуватися до професури.
Друкувала перші вірші російською мовою в газеті «Киевские вести», журналах «Киевская мисль», «Вестник Европы». Та після революції 1917 року Зінаїду миттю захоплює потужний український струмінь, вона починає усвідомлювати себе українкою і це визначить її подальшу долю.
У бурхливі двадцяті, аби якось себе прогодувати, Зінаїда Тулуб береться за все, що їй пропонує випадок: читає лекції у військових частинах, завідує літературною секцією в Київському фото комітеті, служить у відділі місцевого бюджету. З 1926 року переходить на літературну роботу, пробує себе в кіносценаріях. Проте її роботи так і не були втілені в життя.
Головною справою життя став роман «Людолови». В історичному романі, який розповідає про часи гетьмана Петра Сагайдачного, багато реальних історичних персонажів. Але в центрі – жінка. Непересічна особистість, яка змогла побороти всі злигодні, що трапилися на її життєвому шляху, і – по суті – випередити час, стати над ним. Тоді історія Роксолани (Насті Лісовської) була ще не відома широкому українському загалу. З роману Зінаїди Тулуб якраз і почалося утвердження міфу про Роксолану.
У п’ятдесяті роки, під час хрущовської відлиги, її роман у вузьких колах зачитували до дір. Хоча до широкого кола читачів цей твір не дійшов і сьогодні. А от у житті авторки зіграв фатальну роль…
Зінаїду Тулуб заарештували 4 липня 1937 року. В обвинуваченні йшлося про те, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації „Виборчий центр“, котра здійснює підривну роботу. Слідчий Борис Хват знущався над уже немолодою жінкою як хотів. Її було засуджено до тюремного ув’язнення строком на десять років із конфіскацією всього належного їй майна і з поразкою в політичних правах на п’ять років.
Спершу – жахлива Ярославська тюрма. Одиночна камера. Далі, в 1939 – виснажливий шлях на Колиму, спершу – залізницею, потім – морем. 16 травня 1950 року Зінаїді Тулуб оголосили новий вирок Особливої наради при міністрі Державної безпеки СРСР: «…за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації зіслати на поселення в Кокчетавську область Казахської РСР». Удруге – за тим самим обвинуваченням.
Лише 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину». Зінаїда Тулуб прожила ще вісім років. Незважаючи на вік і хвороби, намагалася працювати. Зокрема, встигла написати роман про життя Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом».
Померла 26 вересня 1964 року. Похована на Байковому кладовищі.
Пропонуємо до прочитання твори Зінаїди Тулуб з нашого бібліотечного фонду. Вшануймо пам’ять талановитої патріотки української землі.
У повідомленні використані матеріали з сайту:
https://povaha.org.ua/zinajida-tulub-dvadtsyat-rokiv-na-holhofi/
Людмила Бурячинська, завідувач БІЦ