Василь Стус - поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. До дня народження поета

Бібліотечно-інформаційний центр

06 січня 2020

 Переставши бути собою,

поет втрачає і себе самого.

Стус В.

6 січня 1938 року у селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Стус. Поет рідкісного таланту, який обрав долю борця.

Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті.

Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”.

ФАКТИ ЖИТТЯ ВАСИЛЯ СТУСА

Дитинство

Був наймолодшою четвертою дитиною в родині. Коли хлопчику виповнився рік, батько поїхав на Донбас шукати роботу. Згодом до нього приїхала дружина з двома старшими дітьми, залишивши менших на бабусю. Коли Василю було три роки, батько перевіз до міста Сталіно (нині Донецьк) і його.

Василь Стус добре вчився і закінчив школу із медаллю у 16 років. Одразу поїхав до Києва подавати документи на журналістику. Однак йому відмовили, бо виявився «занадто малим» за віком.

Студентські роки

На факультет української філології педагогічного інституту у Сталіно його зарахували без вступних іспитів. Шкільна медаль давала таку пільгу. З другого курсу відбулося об’єднання філологічного та історичного факультетів, тож закінчив Василь Стус історико-філологічне відділення. Був наймолодшим у академічній групі. Але швидко завоював авторитет серед однокурсників завдяки ерудованості та приязності. Самотужки вивчив латину. Добре знав німецьку мову. Читав Гейне в оригіналі. В університеті на заняттях з німецької перекладав без словника. А відповідав завжди виключно українською. Багато читав і більшість вільного часу проводив у бібліотеці. 1959-го року «Літературна газета» надрукувала перші вірші Василя Стуса, передмову до яких написав Андрій Малишко..

Громадянська позиція

З 1961-го року викладав українську мову в одній зі шкіл Горлівки. Стусу пропонували вступити до партії, що допомогло б йому зробити кар’єру, стати директором школи. Але він відмовився і 1963-го року вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР у Києві.

4 вересня 1965-го року в Києві мала відбутися прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Напередодні цієї події Україною прокотилася хвиля арештів творчої молоді. На показ прийшла столична інтелігенція, серед якої був Василь Стус. «Василь піднявся…крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше. Але не всі…», - так згадує той день Іван Дзюба.

Наслідком стало виключення з аспірантури.

На похороні Алли Горської у грудні 1970-го Василь Стус сказав, що вбивство художниці замовила влада. Стус не міг миритися з політикою радянської влади щодо посилення ідеологічного тиску та репресій проти дисидентів.

 Його поезії друкують у «Самвидаві» або за кордоном. Збірка «Зимові дерева» побачила світ у Брюсселі.

1979-го року увійшов до Української Гельсінської групи. Двічі відбував покарання в таборах. У 1976-му році, відбуваючи перше покарання написав відмову від радянського громадянства: «…Бути радянським громадянином – значить бути рабом…».

Після другого арешту адвокатом Василя Стуса було призначено Віктора Медведчука, який без згоди на те обвинуваченого на судовому засіданні визнав його «провину». Тоді Стуса засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

10 січня 1983 року Василя Стуса покарано роком камери-одиночки зі зниженням норми харчування за те, що в «Самвидаві» вийшли його нотатки «З таборового зошита». Наприкінці серпня 1985-го року Василя Стуса покарали карцером за те, що він, читаючи книгу в камері обперся рукою об нари. На знак протесту він оголосив сухе голодування, а в ніч з 3 на 4 вересня помер. Сталося це в таборі біля села Кучино Пермського краю. Дружині заборонили похоронити Стуса в Україні. Лише після завершення терміну ув’язнення, у 1989 році рідні змогли перевезти його прах на Батьківщину.

Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 віршами.

Василь Стус став лауреатом Міжнародної літературної премії «Amnesty International».

Цитата

«На Донбасі читати українську мову в російській школі – одне недоумство. Одна усна заява батьків – і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків…Обов’язково – німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної…. Я вважаю, що доля Донбасу – це майбутня доля України, коли будуть одні солов’їні співи. Як же можна миритися з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства?  Адже нас – за 40 мільйонів…»

                                                 (З листа Василя Стуса до Андрія Малишка)

Про життя і творчість Василя Стуса ви можете дізнатись із книжкової виставки у бібліотечно-інформаційному центрі.

Людмила Бурячинська, завідувач БІЦ

У повідомленні використані матеріали з сайту:

http://www.memory.gov.ua/news/80-rokiv-z-dnya-narodzhennya-vasilya-stusa