4 березня в Рівненській обласній бібліотеці для молоді відбувся виховний захід «Стежками Шевченка на Рівненщині».
Організатори: викладачі гуманітарних дисциплін Сорока М. В., Кристопчук Т. Є. У заході взяли участь студенти 21-П, 22-О, 12-Ю груп.
Шевченківські дні відзначають на Рівненщині 9 та 10 березня. Та не всі знають, що Тарас Шевченко свого часу бував на Рівненщині, про його мандрівки побутують легенди, а деякі місця, де побував поет, і досі шануються місцевими мешканцями. До дня народження великого Кобзаря пропонуємо згадати про найцікавіші факти, які пов’язані з перебуванням Шевченка на Рівненщині.
Під час свого другого приїзду в Україну Тарас Шевченко співпрацював із Київською археографічною комісією як художник і збирач фольклорно-етнографічних матеріалів. У цей час йому доручили відвідати різні місця Київської, Подільської, Волинської губерній, аби зібрати місцевий фольклор, дослідити та змалювати історичні кургани, урочища та архітектурні пам’ятки. Попри те, що ці подорожі Тараса Григоровича малодосліджені, є кілька документальних свідчень про те, що Кобзар побував і в кількох містах сучасної Рівненщини. Можна припустити, що про наш край Шевченко чув від своїх знайомих: Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Петра Чуйкевича, які свого часу вчителювали у Рівненській гімназії.
Де побував Шевченко?
Корець
Першим містечком, яке відвідав Тарас Шевченко на Рівненщині, став Корець. На той час ці руїни середньовічної твердині князів Корецьких XIV—XVI ст. були чи не найприкметнішою особливістю населеного пункту. Шевченко міг чути оповіді ремісників про важку, нестерпну працю на мануфактурах. Поряд із цим люди пам’ятали героїчне минуле Корця: часи визвольної війни; народне повстання, учасники якого влилися у військо Богдана Хмельницького. Тоді ж при штурмі це військо перетворило в руїну замок князів Корецьких. Можливо, саме тому в Тараса Шевченка склалось враження про Корець, як про місто минулого, від якого залишилися самі руїни. Це враження описане в одній з його повістей «Прогулка с удовольствием и не без морали».
Вважають, що Шевченко зупинявся в Корці на дворі при корчмі, де було дві кімнати для приїжджих. Цей будинок зберігся донині. Він оглядав у містечку й інші пам’ятки старовини: ошатну дерев’яну церкву Кузьми й Дем’яна, колишній католицький костел, монастир базиліан, давній православний монастир. Можливо, у Корці Шевченко виконав і кілька малюнків. Так, зберігся малюнок замкових руїн 1846 року без підпису автора, який приписують Кобзарю.
Острог
Наступним містом у подорожі Тараса Шевченка став Острог. На під’їзді до міста він звернув увагу на величні руїни давніх укріплень та культових споруд. Поет та художник детально оглянув споруди Замкової гори, що були найціннішими з колишньої архітектури Острога. Пізніше, уже в час заслання, він назвав ці споруди «похмурими свідками минулого».
Також увагу Шевченка привернули старовинні вежі на Красній і Судовій горах, які частково збереглися й донині, католицький костел, руїни єзуїтської школи-кляштора, Воскресенська церква у передмісті Нове місто, Троїцький монастир. Острог цікавив Шевченка передусім як один з найважливіших культурно-освітніх центрів та антиуніатських осередків України.
Дубно
Від Острога, через поштові станції Ґульчу і Варковичі, битий шлях стелився до Дубна. У Гільчі Здолбунівського району (колишній Гульчі) стверджують, що Тарас Шевченко спинявся у їхньому селі попити води із джерела. Було те чи ні, і скільки джерельної води випив поет під час мандрівки, достеменно ніхто не знає, але у населеному пункті й справді є джерело, яке віддавна славиться чудодійними властивостями та приваблює християнських паломників.
Дубно тоді було повітовим центром, третім за величиною у Волинській губернії, з досить розвиненою промисловістю та крамарством. Шевченка у місті зацікавили архітектурний комплекс замку-палацу. Також Тарас Григорович оглянув у Дубно й інші історичні памятки: браму, костел, монастир кармеліток, монастир бернардинів…
Мальовничі краєвиди Дубенщини поет змалював у повісті “Варнак”. Приміром, є опис хутора поблизу міста, де одужував головний герой твору: “Сиджу, було, собі й любуюся невеличким прозорим ставком, заквітчаним зеленим очеретом і греблею, осадженою з обох боків старими вербами, що поопускали свої віття в прозору воду. На березі, коло греблі, маленький човник, перекинутий догори дном. А кругом хутора – дубовий ліс непрохідний, тільки в одному місці є наче просіка, ніби зумисне прорубана, щоб доповнити пейзаж. А в цій просіці далеко на обрії синіють, мов величезні бастіони одроги Карпатських гір”.
Донині серед жителів сіл Підлужжя та Птича Дубенського району побутує легенда про Тарасову криницю. Так називають джерельце в урочищі біля Підлужжя. Сюди, розповідають, Кобзар приходив вгамувати спрагу. Напившись чистої студеної води, він довго сидів біля джерела, думав і щось записував до свого зошита.
Оксана Маляр, голова циклової комісії гуманітарних дисциплін
