Починається низка зимових християнських свят, які називають Різдвяними. Особливістю таких свят є колядки, які з давніх-давен прославляють Ісуса Христа.
Починаючи від Святвечора і аж до Водохрещі лунали колядки та щедрівки з побажаннями господарям осель та їхнім домочадцям.
У різних регіонах України колядування проводилося по-різному: на Покутті починали колядувати напередодні Різдва, на Лівобережжі – першого дня, а на Поділлі водили ватаги лише другого дня свят.
В Україні слово «колядка» має три значення: різдвяні свята: «Будьте здорові із Колядою»; пісня, котру співають під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він буде коляду співати»; винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе, коробка вівса, зверху ковбаса».
ДОБРИЙ ВЕЧІР ТОБІ
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи, та все килимами, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той перший празник – Рождество Христове, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
З Різдвом Христовим!
Найбільш широко і урочисто, як і інші народи світу, відзначають українці християнське свято народження Ісуса Христа, яке святкується 7 січня.
Вечір напередодні Різдва (Коляда, Святий вечір) називався ще «багатою кутею». До нього ретельно готувалися: розтоплювали піч 12 полінами, що висушувалися 1-2 дні, пекли й варили 12 ритуальних страв: різдвяну кутю з товченої пшениці, узвар, горох, квасолю, смажену капусту, рибу, вареники, картоплю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком. У цій багатій, але пісній вечері, господиня представляла найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби звітувала новому рокові за свій багатий врожай у минулому році. За повір’ям, ніщо не могло бути у Святвечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте. Всі члени родини теж мали бути вдома. В цей день не можна сваритися.
До святкової вечері готувалися заздалегідь. На покутті, під образами, розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею і узваром. На підлогу стелили солому або сіно, які виносили з хати на третій день Різдва і палили біля воріт на дорозі або в садку. Скрутнями із різдвяної соломи обв’язували фруктові дерева, щоб вони краще родили наступного року.
Протягом всього дня напередодні Різдва не можна було їсти, доки на небі не зійде перша вечірня зірка, що знаменувало собою народження Христа.
Різдвяна зірка на небо вийде,
Малий Ісусик до дітей прийде.
Малий Ісусик, Божа дитинка,
Буде Свят-вечір, буде ялинка.
Буде колядка в кожній хатині,
Настане втіха в усій Україні.
Святкова трапеза мала урочистий характер і відбувалась як справжній ритуал. Столу, за яким збиралася вся сім’я, належала важлива роль. За традицією, його притрушували соломою, по кутках клали часник (який виконував роль оберегу), а потім покривали скатертиною, на яку і виставлялася святкова вечеря.
Під вечір до хати вносили дідуха – обжинкового снопа, якого на радість дітям розцяцьковували цукерками, різнокольоровими стрічками, іншими прикрасами. Важливо, що саме його величність Хліб, як символ найбільшого багатства України, був у центрі свята. Вважалося, що дідух, як і всі інші хатні речі, набуває чудодійної сили і приносить щастя та успішну працю. По вечері дітей виряджали до родичів і близьких з дарунками й кутею, аби поминути душі померлих.
Кутя – основна обрядова страва протягом усього періоду зимових календарних свят.
Традиційно вона готується тричі. Перша, що ще називається Багатою, -в переддень Різдва; друга – Щедра – на Щедрий вечір; третя – Голодна (в деяких місцях – Багата) – в переддень Водохрещі.
Для куті відбирають краще зерно ячменю або пшениці й облущують. А варять кутю в глиняному горщику на непочатій воді. Непочата вода – це така, яка набрана з джерела (річки, колодязя, водогону) ранком, до сходу сонця. Подаючи до столу, кутю приправляють розтертим маком, розведеним на медовій ситі. Додають ще родзинки, насіння соняшника, ліщину, інші горішки та прянощі. За звичаєм, горщика з кутею беруть рукавицями і урочисто ставлять на покуті. Місце, де має стояти кутя, устеляється сіном. Куштувати кутю до початку Святвечора не годиться. Нею, як священною стравою, проводиться ритуал причастя до вечері. Першим причащається господар (батько), а за ним по колу вся родина. Причащають священною кутею також домашню худобу і птицю. Горщик із кутею має стояти на покутті впродовж усього періоду свят.
Вертеп – це веселе різдвяне дійство з колядками, піснями та жартами, це своєрідна розповідь про народження Ісуса Христа, появу благовісної зірки на небі, пастухів та трьох царів, що йдуть на поклін до новонародженого дитяти. Вертепне дійство завершується смертю царя Ірода, опісля якої розігруються веселі побутові сценки. Наприкінці вистави вертепники колядують і співають «Многая літа» господареві.
7 січня – перший день Різдва, яке святкували три дні. Перший день – йшли до церкви, а повернувшись сідали за святковий стіл. Страви вже їли скоромні. На столі – м’ясо, холодець, ковбаси. Вся їжа готувалася напередодні, адже за народним повір’ям у свято гріх брати в руки ніж. Після урочистої вечері посилають дітей з хлібом, рибою та узваром до найближчих родичів; а діти, увійшовши до хати, говорять: «Святий Вечір! Прислали батько й мати до вас, дядьку, і до вас, дядино, святу вечерю».
Після того з церемонією садовлять їх за стіл, заставлений різними пісними ласощами, і частують їх, як дорослих. Потім міняють їм хліб, рибу й узвар і з церемонією проводжають. Діти йдуть до другого дядька і, якщо рідня велика, то вертаються додому перед утренею, звичайно, з гостинцями.
А той другий празник – Святого Василя, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
З Святом Василя!
Св. Василь Великий вважався покровителем землеробства. Тому основним звичаєм цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями. Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа – посівати треба. У день Святого Василя, згідно з народною традицією, прийнято готувати другу кутю – щедру. Існувало повір’я, що опівночі на 14 січня гроші «горять», тож їх можна легко знайти.
«Щедрий вечір, добрий вечір, людям на здоров’я!», – так починалися щедрівки. Щедрівки відбивали настрої і бажання простого народу, будили його уяву про краще життя, зачаровували слухачів щедрістю й поезією слова. Цим вони забезпечили собі довге життя й популярність.
Щедрівка – слово українського походження, в інших слов’янських народів воно відсутнє. Це щедрі побажання рідним і близьким, щедре частування гостей, побажання статків у наступному році.
Нерідко щедрівки супроводжувалися костюмованими виконавцями, які розігрували інтермедії «Маланки» або «Кози», що являли собою традиційні обряди. «Коза» була широко популярною в Україні драматизованою обрядовою грою за участю масок, і мала свій сценарій, пісенний і музичний репертуар. Назва її походить від головного діючого персонажа – кози, яку грав перевдягнутий парубок. Центральним у дійстві був танець кози під супровідну пісню, її «вмирання» й «воскресіння», що символізували кругообіг часу, прихід Нового року і відродження природи. Землеробська спрямованість цього давнього обряду, життєво важливого для всієї селянської общини, яскраво розкривається у супровідній пісні:
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою, там жито копою,
Де коза рогом, там жито стогом.
Важлива роль колядників полягала в тому, щоб розіграти традиційні сценки в кожній хаті, що, за повір’ями, обіцяло цій домівці щастя і добробут.
А той третій празник – Святе Водохреща, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
З Водохрещем!
Напередодні Водохреща святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі, криниці. Існували й забобони. Кажуть, що в момент, коли священик занурює хрест у воду, всі чорти вистрибують з річки і залишаються на землі до того часу, аж поки хтось не прийде на річку прати білизну. Тож жінки намагались не робити цього хоча б тиждень, щоб чорти добряче померзли.
Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Вся наша родина, славна Україна, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
За джерелом: Олекса Воропай. Звичаї українського народу
