У читальному залі розгорнуто книжкові виставки, приурочені до ювілеїв українських письменників, які відзначаються у грудні цього року, запрошуємо переглянути. Читаймо із задоволенням!
Микола Вороний - Отаман духу.
6 грудня - 150 років від дня народження (1871- 1938)
Мико́ла Кіндра́тович Ворони́й (1871, Катеринославщина —1938, Одеса, Українська РСР) — український письменник, перекладач, театральний режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець.
Народився у родині ремісників. Навчався у Харківському училищі та Ростовському. Останнього так і не зміг закінчити, тому що був виключений з нього за товаришування з народниками, читання та поширення літератури, забороненою владою. Цілих три роки знаходився під наглядом поліції без права вступу до вищого навчального закладу. Отримав філософські знання у Віденському та Львівському університетах.
Товаришував з Іваном Франком. Був знайомий з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Миколою Лисенком, Павлом Тичиною. Близько знав багатьох знаменитих людей свого часу: Михайла Грушевського, Марка Кропивницького, Леся Курбаса, Панаса Саксаганського.
Використовував безліч псевдонімів – Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко.
Був одним із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Національного театру.
Був одружений з донькою Миколи Вербицького Вірою Миколаївною Вербицькою. Та через рік вони розлучилися, хоча й народився син Марко. Марко Вороний теж став відомим поетом.
Вперше почав друкуватися Микола Вороний у 1893 році з віршем «Не журись, дівчино». Перша видана збірка називається «Ліричні поезії» (1911 рік) та «В сяйві мрій» (1913 рік). Поет жив або навчався, або працював у Харкові, Одесі, Ростові, Варшаві, Відні, Львові, Чернігові, Києві. В 1920 році виїхав за кордон до Варшави, але на чужині не зміг довго жити і вирішив повернутися на Батьківщину. Повернувшись до Львова займається педагогічною діяльністю, викладаючи у місцевій консерваторії.
У 1934 році Миколу Вороного влада назвала «ворогом народу». Його заарештовують як польського шпигуна і відправляють на 3 роки до таборів, але згодом покарання замінили засланням у Казахстан. Його син Марко, дитячий письменник, який працював у Москві приїхав до Києва, щоб добитися помилування батькові. Проте настирливим сином зацікавилися органи, звинуватили в націоналізмі й заарештували. Рік тримали в окремій камері, а потім відправили на Соловки й у 1937 році розстріляли.
Сам Микола Вороний був розстріляний 7 червня 1938 року о 24 годині на Одещині. До речі, ідучи на смерть, батько так і не дізнався, що сина Марка вже немає. Довгий час твори М. Вороного не вивчалися, його ім’я було несправедливо призабуте й тільки наприкінці 1980 року повернулося українській літературі.
Яскравий світ фантастики Володимира Владка.
8 грудня - 120 років від дня народження (1901–1974)
Володи́мир Микола́йович Владко́ (справжнє прізвище Єре́мченко, 1900, Петербург —1974, Київ) — український письменник-фантаст, журналіст та театральний критик.
Народився в родині службовця. Початкову освіту здобув у реальному училищі, згодом закінчив Інститут народної освіти. Таким чином майбутній письменник мав глибокі та всебічні знання, вільно володів англійською мовою і латиною, знав про найновітніші відкриття в галузі науки і техніки.
Його книги почали друкуватися з грудня 1917 року. Перша книга «Донбас — золота країна» (1930). Як письменник-фантаст дебютував повістю «Ідуть роботарі», відзначеною в 1929 році премією на всеукраїнському конкурсі. Потім одна за одною виходять його книги: «Чудесний генератор», «Аргонавти Всесвіту», «12 оповідань», «Нащадки скіфів». У «Чудесному генераторі» письменник, полишивши космічні світи, звертається до земних проблем, ніби передбачаючи епоху радіолокації та телебачення, велике майбутнє хвиль ультракороткого діапазону. Зовсім в іншому, на перший погляд, навіть несподіваному плані написано роман «Нащадки скіфів».
Наступні твори Владка мали антифашистське, антивоєнне спрямування — «Аероторпеди повертають назад» та «Сивий капітан», у якому головний герой виходить на двобій з диктатурою.
Під час Другої світової війни Владко — політичний коментатор на українській радіостанції імені Тараса Шевченка в Саратові. Лише в 1956 повертається Владко до свого улюбленого жанру. Пише повісті «Позичений час», «Фіолетова загибель», дарує читачам збірку «Чарівні оповідання».
Твори Володимира Владка перекладено мовами багатьох народів світу. Роман «Аргонавти Всесвіту» шість разів видавався в Японії, з творами письменника знайомі читачі багатьох європейських країн.
Володимир Владко — неперевершений в українській літературі майстер пригодницько-фантастичного жанру.
Людмила Бурячинська
https://dovidka.biz.ua/mikola-voroniy-tsikavi-fakti/
