У рамках Тижня землевпорядних дисциплін проводиться Інтерактивний проєкт«Патріоти України: історія та сучасність» для студентів всіх спеціальностей.
Патріотизм складає найважливішу ціннісну основу будь-якого суспільства і виступає не лише чинником інтеграції української нації, а й суттєвим внутрішнім мотивом для саморозвитку і розкриття всіх потенційних можливостей кожного громадянина в духовній, економічній і соціальній сферах життя людини. Сучасний фахівець повинен не тільки володіти певною сумою спеціальних знань, а й уміти самостійно підвищувати свій фаховий рівень, цікавитись проблемами галузі та бути патріотом, громадянином держави, який буде постійно поглиблювати свої знання і прагнути до нового, вивчати та досліджувати історію своєї країни. В основі професії землевпорядника залишається категорія вічна-Земля. Вона-наш дім, безцінне багатство! Берегли її у всі часи, на нашій землі народжувались, жили і творили різні люди. Багато з них відомі особистості, їх прізвища на слуху, у книгах,підручниках, піснях. А були ті, що без вагань віддавали свої сили, гроші, а часом і життя для розквіту своєї країни. Їх прізвища мало відомі, а вклад неоціненний. Патріот… чи задумувались Ви над значенням цього слова? Хто був патріотом? Чи все вони зробили для держави? У короткому екскурсі представляємо ОСОБИСТОСТІ, які увійшли в історію України своїми ділами та прагненням внести вклад у розвиток своєї держави.
Лебединцев Петро Гаврилович (200 років з дня народження)
Брати Яхненки: Із селян у цукрозаводчики;
Родина Симиренків - від кріпаків до мільйонерів;
«Цукрова імперія» сім'ї Терещенків (глухівські мільйонери і меценати);
Ніл Хасевич — творець візуального образу УПА
Трагедія Карпатського президента
1) ЛЕБЕДИНЦЕВ Петро Гаврилович ( 200 років з дня народження) (інформ)– релігійний і громадський діяч, науковець, педагог і просвітник, який доклав чимало зусиль для розвитку шкільної освіти в Україні. У 1845 році він викладав у Київський духовній семінарії логіку, психологію, німецьку і французьку мови, а також запровадив свої правила: почав називати семінаристів на «ВИ», замість звичного «ти», відмінив покарання різками та стояння у кутку за невивчений урок. Він побудував у своєму селі нову церкву та передав гроші на будівництво нової школи і забезпечив утримання її вчителя. Це він відкривав і наповнював змістом церковно-парафіяльними школи, серед яких уперше відкриваються і жіночі. У Білій Церкві було подано приклад цілої системи постійно діючих шкіл з розробленою програмою, стабільним приміщенням, учителями та регулярним навчальним процесом. Він був незмінним настоятелем Софійського кафедрального собору,при чому біля кожного з храмів,у яких служив проводив археологічні розкопки, надавав консультації вченим-історикам, організував комітет зі спорудження в Києві пам’ятника Богдану Хмельницькому, велику частину своєї бібліотеки більш ніж 1700 книг він заповів Київський духовній академії та єпархіальній бібліотеці. Він був членом Історичного товариства Нестора Літописця і кількох інших товариств, докладав свої знання до судової та церковної реформи. Вся діяльність та життя Петра Лебединцева була спрямована на збереження та розвиток вітчизняної культури та історії України.
2) Брати Яхненки: Із селян у цукрозаводчики. Михайло і Кіндрат Яхненки були непересічними селянами. Вихідці із черкаського містечка Сміла, вони, хоч і були кріпаками, але не бажали миритися із таким становищем. Михайло Яхненко почав займатися торгівлею шкірою, худобою, збіжжям та борошном. Справи йшли добре, і він зміг викупити із кріпацтва всю свою сім’ю: дружину і чотирьох дітей. Отримавши волю, Яхненки змогли далі вести торгівлю, однак шукали й інші шляхи заробити. Тож не дивно, що, зрештою, брати Яхненки взялися за нову на той час галузь – цукрове виробництво. Усе своє багатство Яхненки здобули завдяки власній праці, природному хисту до підприємництва і вдалим обставинам: незайнятою на той час нішею цукрового виробництва, вільному обігу землі і надійним компаньйонам.
Близько 1815-1820 рр. троє братів Яхненків разом із чоловіком сестри Анастасії Федором Симиренком заснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко». У 1843 році фірма побудувала перший у Російській імперії пісково-рафінадний завод у Ташлику, а через кілька років – ще один у Городищі поблизу Млієва.
3) Родина Симиренків - від кріпаків до мільйонерів
Родоначальником знатного сімейства був Степан Симиренко, який понад 20 років козакував на Січі, а потім оселився на одному хуторі біля Черкас і почав господарювати. Один з його синів, Федір Симиренко, був записаний кріпаком. Федір виявив себе справжнім нащадком батька-козака і за порадою тестя Михайла Яхненка разом із ним орендує водяні млини на річці Росі. Поступово Федір Степанович розбагатів і викупив себе й свою родину з кріпацтва.
Разом із успіхами у підприємництві зростала й родина Федора Степановича Симиренка. У нього й Анастасії Симиренків було 22 дітей, проте вижило восьмеро. Найвідомішими з нащадків стали сини Платон та Василь. Платон Симиренко був старшим сином, саме йому належала ініціатива заснування цукрового заводу. У 1839 році Платон Федорович Симиренко поїхав на навчання в Париж, де через чотири роки одержав кваліфікацію інженера-технолога з цукрового виробництва. За цей час майбутній інженер-технолог уклав кілька договорів на поставку для свого заводу новітнього європейського обладнання з переробки буряку. Федір Симиренко разом з Михайлом Яхненком та його братами Кіндратом і Степаном заснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко», яка провадила торгівлю зерном, худобою, займалась будівництвом млинів. Уже в 1843 році у селі Ташлик родина Симиренків запустила перший не тільки в Україні, а й у всій Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод. Платон Федорович Симиренко став технічним керівником фірми. Пам’ятаючи свою недавню скруту, новоспечені “цукрові” магнати збудували для своїх працівників ціле містечко, де були лікарня, школа, театр, бібліотека та баня. Вже на той час завод і містечко мали газове освітлення. Під час голоду 1830-го року Яхненки і Семеренко впродовж кількох місяців безкоштовно роздавали борошно майже 10 тисячам селян.
4) «Цукрова імперія» сім'ї Терещенків (глухівські мільйонери і меценати)
Терещенки — українські промисловці, землевласники та меценати ХІХ — початку ХХ століття. Старовинний рід походить з козаків м. Глухова (нині Сумська область). На своїх підприємствах вони створювали зразкові умови для роботи й життя своїх робітників.
Діяльність братів Терещенків дала основу для визначення в родинному гербі девізу: «Прагнення до суспільної користі». Артемій Терещенко та його сини представляли свою продукцію на найпрестижніших промислових виставках Європи. З усієї уславленої династії успішних промисловців особливо варто відзначити трьох її представників: Ніколи Артемійовича Терещенка, його брата Федора Артемійовича та сина Ніколи, Івана Ніколовича Терещенка.
Ніколу Терещенка недарма називали «цукровим королем». Йому належали найбільші та найпродуктивніші рафінадні заводи Російської імперії. Свою промислову та комерційну діяльність Нікола Артемійович почав спільно з братами, маючи спочатку незначний капітал. Та енергія й заповзятливість дали йому можливість швидко розширити свою справу і сформувати багатомільйонний капітал. На початку ХХ ст. родина Терещенків мала в своєму розпорядженні 11 цукрозаводів – 9 власних та 2 орендованих, які виробляли 9–10% загальноросійського цукру.
Добру пам’ять Терещенки залишили по собі у рідному Глухові. На їх пожертви побудовано ремісниче училище, гімназії та педагогічний інститут. Особливу увагу Нікола Артемійович приділяв благодійним справам — допомагав дитячим притулкам, міській лікарні та ув’язненим. Видатним пам’ятником міста є Трьоханастасіївська церква, побудована на кошти братів Ніколи та Федора Терещенків у1885-1893 рр. як родинна усипальниця.
5) Ніл Хасевич — творець візуального образу УПА. Він був графіком європейського рівня, член ОУН, воїн УПА. Він міг бути успішним художником і жити богемним життям, виставляючись у закордонних салонах. Натомість став митцем-повстанцем, обравши криївку з примітивним друкацьким верстатом. Слава знайшла його вже після смерті - бо саме Хасевич створив більшість візуальних матеріалів УПА. Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905-го на Рівненщині у родині затятих борців за волю України — батько з братами, повоювавши за національну справу, згодом були відправлені на Сибір. На початку 1943-го він йде добровольцем (псевда "Бей-Зот", "Джміль") у загони УПА під командуванням Романа Шухевича. Воїн-художник, який палав повстанчим духом, попри інвалідність, твердо вирішив віддати свій талант визвольній боротьбі. «Митцям його рівня, мабуть, важко уявити, як можна було творити шедеври художньої графіки в умовах підпілля, та ще й у підземеллі, при світлі нафтової лампи, але "Бей-Зот" зумів пристосуватися до обставин і плідно працювати», — згадував про Ніла Хасевича полковник УПА Василь Галаса. По завершенні Другої світової війни НКВС продовжував здійснювати терор проти українців. Розуміючи, що це варто розголосити на весь світ, альбом Ніла Хасевича "Волинь у боротьбі" підкидують делегатам ООН українські емігранти. Відповідь Кремля не забарилась — упродовж 1949-1951 років загони МҐБ проводять каральні рейди Рівненщиною у пошуках автора пропагандивного альбому. Криївку, у якій працював Ніл Хасевич було викрито у селі Сухівці на початку 1952-го. 4 березня ґебісти оточили повстанців, але ті живими не здалися - Хасевич застрелився з особистої зброї разом зі своїми двома охоронцями.
6) Трагедія Карпатського президента
Інформацію готували студенти 21-З і 22-З груп під керівництвом викладачів Талімончука О.Г., Бусленко Г.М., Мазепи О.М.
Насамкінець, варто зазничити, що існує легенда про дикий поїзд – блуканець на кшталт «летючого Голандця». Він виривається із невідомого тунелю, проноситься повз осяяні ліхтарями вокзали, де пасажири всіх епох і часів знаходяться за освітленими вікнами, і так само несподівано зникає у безвість. І так вічно. Він мчить на шаленій швидкості. Його не можна зупинити стоп – краном, та гальмами. З нього ніхто ніколи не сходить. Але нам з вами пощастило в нього вскочити і ми у 21 – вагоні, бо це двадцять перше століття.
Любити Україну , свою Малу і Велику Батьківщину, захищати, берегти, збагачувати рідну землю. Саме це ми маємо винести з уроків історії і саме про це думали патріоти Майдану, Небесної Сотні, АТО...
Не можна забути 20 лютого 2014 року! Це біль,крик душі, застереження для прийдешніх поколінь.
Сучасна Україна – це полігон для випробування міцності та стійкості нації у XXIстолітті.
Любіть Україну, державу, рідну землю і ... Красуню,так назвав її Юрій Рибчинський – поет та патріот.
Своїми думками можете поділитись на Сайті «Моя маленька батьківщина»
Бусленко Г.М., викладач землевпорядних дисциплін
