Вранці 20 лютого протестувальники перейшли у наступ. О 8:30 вдалося зайняти приміщення міністерства Агрополітики, близько 10-ї звільнили Жовтневий палац та український дім. Силовики на вулиці Інститутській стріляли в наступаючих на них прихильників Майдану. Того ж дня та пізніше в інтернеті з'явились декілька відео, на яких зображено, як силовики стріляють з вогнепальної зброї в неозброєних протестувальників Євромайдану на вулиці Інститутській. До 14-ї години число загиблих досягло 35 осіб, а о 17-й повідомлялося про 60 загиблих.
Олександр Храпаченко
Після закінчення школи Олександр вступив до Рівненського державного гуманітарного університету на кафедру театральної режисури. За спеціальністю — режисер драматичного театру.
«Театр та сцена надихали Сашка. У нього завжди було безліч цікавих ідей та рішень. Олександр був талановитим режисером і актором», — розповідає дівчина Сашка Катерина Самчук. Щоправда, за своє життя він встиг знятися тільки в одному фільмі з промовистою назвою «Воскресіння».
Арутюнян Георгій
Був громадянином Грузії. Переїхав на постійне місце проживання в місто Рівне. Спочатку отримав вид на проживання, а згодом і громадянство України. Їздив на заробітки за кордон. Активно займався громадською діяльністю.
На Майдані був з самого його початку. Мав псевдо «Кавказ». В протистоянні з «тітушками» йому зламали руку, але він все рівно повернувся на барикади. В останній раз приїхав на Майдан 17 лютого 2014 року.
Опанасюк Валерій
«З дитинства у Валерія було підвищене відчуття справедливості. Він ніколи не звертав уваги на матеріальні речі: йому однаково було, чи бідний, чи багатий – завжди заступався і допомагав усім, хто цього потребував» - розповідають друзі.
Його знало багато рівнян, які бували на Майдані. Цілими днями чергував на барикадах, допомагав новоприбулим активістам. Якщо хтось був легко вбраний, завжди сам шукав і пропонував тепліший одяг. А сам ходив завжди, навіть в найлютіші морози, в сіренькій утепленій кофтині, в якій і приїхав.
Іван Городнюк
«Іван був не просто патріотом — він був націоналістом у найкращому сенсі цього слова», — розказує про Героя Небесної сотні його знайома Лана Клячківська.
«Він захоплювався історією УПА», - розказує дівчина, - «віддавна був у лавах Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять». Разом із товаришами вишукував та опікувався перепохованням загиблих у минулому столітті та похованих у лісах воїнів УПА».
У ріднім краї Городнюка знали всі — він завжди і в усьому був активним, зацікавленим і безвідмовним, коли заходила мова про допомогу чи необхідність долучитися до спільної справи.
Герої не вмирають!
