02 лютого 1944 року розпочалася «Рівненсько-Луцька» наступальна операція, яку проводили війська Першого українського фронту під керівництвом генерала М. Ватутіна. Наступ розпочався вранці 2 лютого з півночі. Безпосередній штурм міста здійснювала 18 армія генерала Миколи Пухова. «Їм протистояла 454 охоронна німецька дивізія, а це чотири російські козачі полки і два російських батальйони. М. Пухов у своїх спогадах зазначає, що в районі міста Дубно оборону тримала дивізія СС «Фон Плюцман», а це два козачі полки, тобто, Рівне утримували вісім російських козачих полків, одна дивізія угорська, одна німецька танкова дивізія», - розповідає кандидат історичних наук Андрій Живʼюк. У результаті з Рівного 02 лютого 1944 року о 18 годині відступили фашисти.
Рівне не було стратегічним об’єктом для німців. Еріх Кох, гауляйтер рейхс-комісаріату «Україна», залишив свою резиденцію (нині Обласний краєзнавчий музей) ще 25 грудня 1943 року.
«Першою до Рівного увійшла дивізія на чолі з 27-річним Іваном Холопцевим. Він у листопаді 1941 року закінчив Владивостоцьке піхотне училище і отримав звання лейтенанта, а вже в січні 1944 року став підполковником, командиром полку. Така ситуація була типовою для Червоної армії», - продовжує Андрій Живʼюк.
«За офіційними даними втрати Червоної армії в боях за Рівне склали понад 1 000 солдат, за неофіційними – близько 3 000», - зазначає завідувач сектору відділу історії Рівненського обласного краєзнавчого музею Валентина Данілічева, - «цифра втрат з боку німців на сьогодні достеменно невідома, хоча орієнтовне число становить від 1 000 до 3 000 солдат».
Сергій Зажицький, викладач історії
